новини : Рецензії

2004-08-10

Варто прочитати...

«КК плюс», 7-8 (30) 2004
Ефект «ДЕЖА ВЮ» АБО ДЕЩО ПРО УКРАЇНСЬКІ ЧАСОПИСИ Й НЕ ТІЛЬКИ...
НАРОДЖЕНІ В «ЧЕТВЕРГУ»
Можна без перебільшення стверджувати, що «четвер» - чи не найпопулярніший день тижня серед молодих літераторів. Виколисані Іздриком автори не лише стають популярні, за рік-два роблять карколомні письменницькі кар'єри й видають окремі книжки, а й творять окрему, ні на що не схожу спільноту. «Четверговість» стає синонімом їхнього літературного буття, і, ставши тут популярним, автор ще довго носить на шиї табличку з написом «Made in Chetver». Без сумніву, писати ці автори вміють, читають багато (суцільна тобі інтертекстуальність), слухають музику, та й узагалі нічого поганого про них казати не хочеться. «АРХЕ» Любка Дереша в останньому числі справляє досить гарне враження. І якщо рік-півтора тому, після третього (!) роману «Поклоніння ящірці» здавалося, що автор аж надто по-підлітковому захоплений (тим самим Іздриком, Андруховичем, та й собою), то вже зараз спосіб його мислення й письма більш індивідуальний, а отже, цікавіший. З'являється замилування мовою, словами, їхнім поєднанням, а відтак і речення стають інколи справді поетичними. Хоча вже наступної миті автор не може відмовитися від не дуже вдалого порівняння або несвідомого наслідування «кумирів»: «Терезка (цей кажан серед білого дня - цей прозорий, нечутний нетопирець із розфокусованим поглядом, шустка вечірниця гігантська, нічниця триколірна, великий підковоніс, широковух звичайний - навіть не знаю, з ким ще порівняти: вони всі гарні), уся ця кабаняча, вилична, опівнічна, розфокусована Терезка була вільною від жалю, і це робило її хребет стрижнем зі сталі». «Замість крові» Поваляєвої - як завжди, текст на любителя. Вражає зовсім не «ширяння», «баяни» чи інші атрибуті наркоматського побуту, й навіть не тотальність бруду (на мовному рівні), а та ж «невідфільтрованість» письма, нездатність побачити, де закінчується poetry, а де починається банальність. Побачивши хоч раз Ірену Карпу, не можеш сприймати тексти поза образом авторки, за кожним персонажем - реальна Карпа, в джинсах, кросівках, яскравому «куртяку» й не надто закомплексовану. Та й окремі пасажі з «Полювання в Гельсінкі» цілком відповідають такому враженню: «ВСІМ ЛИЗАТИ! Здається отак розуміє мій американський трохи заздрісний колєґа справжнє мистецьке вирішення. Він навіть пропонував вклепати своє THEY’RE ASSHOLES! на окрему сторінку». Цікаво, чи думка «американського колєґи» не збігається з думкою самої Карпи... На такому тлі незвичайними й не надто «четверговими» видаються «Старі люди» Софії Андрухович. Писати про такі тексти важкувато, бо після першого речення помічаєш, як сам збиваєшся на ритм і стиль авторки, спокійний, миролюбний і дуже ненав'язливий, як у Прохаська чи навіть Бруно Шульца. Якщо ж говорити про впливи Андруховича-батька, то тут відчутні, радше, «Екзотичні птахи і рослини», ніж прозові тексти. На цьому з «четвержанами» можна закінчити. Є, звісно, чимало інших авторів, а особливо - поетів, є «візії», заявлені в назві часопису (до речі, оформлення «Четвергів» дуже цікаве й щоразу нагадує про «колажне» та малярське минуле головного редактора). Не менш оригінальний і спосіб «боротьби» з постійними авторами. Щоб не друкувати тих самих авторів під однією обкладинкою, «Четвер» почали ділити натоми (Volumes, інакше кажучи), і так їх і називають - «Volume без Дереша» або ж «Volume без Карпи». Цікаво, без кого буде наступний?