новини : Рецензії

2004-08-06

Варто прочитати...

1. «Молода Галичина». Четвер, 29 липня 2004 р.
Постмодерний апокаліпсис Бодріяра
Жан Бодріяр. — Символічний обмін і смерть / Переклад з французької Леоніда Кононовича. - Львів: Кальварія, 2004
За тим же сценарієм розвивається і загарбання заручників. Хоч його й засуджують, все ж десь у глибині єства він викликає якусь тривожну радість. І зараз, коли довкруг політики дедалі більше постає стіна байдужости, він перетворюється в політичний ритуал першорядного значення. Загарбання заручників має устократ більшу символічну віддачу, ніж автомобільна катастрофа, а остання у сто разів більша, ніж природна смерть. Це тому, що тут постає час жертвопринесення, ритуал страти, неминучість смерти, яка очікується колективно, - цілком заслуженої, а отже, і цілковито штучної смерти, що пречудово укладається в рамки жертовности, і «злочинний» жрець тут зазвичай ладен і сам померти у відповідь, що цілком відповідає правилу символічного обміну, котре набагато глибше чаїться в нашому єстві, ніж економічний порядок. (Із розділу «Політична економія і смерть». - С. 271). У розділі «Виполонення імени Бога» (глава «Дев’ять мільярдів імен Бога») Жан Бодріяр переказує науково-фантастичне оповідання Артура Кларка. Тибетські ченці одного з численних гірських монастирів присвятили своє життя виголошенню дев’яти мільярдів імен Бога. Коли усі дев’ять мільярдів імен Бога будуть названі і проголошені, настане кінець світу, кінець повного світового циклу. Ченці читають перелік імен досить повільно, і цей процес триває уже понад три сторіччя. Тим часом на Заході наступає ера комп’ютерів, які можуть значно пришвидшити процес читання. Один з ченців рушає в дорогу, замовляє у фірми Ей-Бі-Ем комп’ютер. У гори Тибету разом з ченцем прибувають американські техніки, щоб встановити і запрограмувати комп’ютер. За три місяці машина впорається із завданням, на вирішення якого у тибетських монахів ішли століття. Американці не вірять, що наслідком їхнього технологічного втручання буде кінець світу. Спускаючись із гір, вони раптом зауважують, що зірки в небі починають гаснути одна за одною... Отож, книга Бодріяра про те, як людина західної цивілізації сприяє наближенню кінця світу. Моторошно!
Ярина СЕНЧИШИН
2. «Літературна Україна» 29 липня 2004
«Загиджена література або не від Бога, а від Босха...»
...Як і на спримітивізованій поп-естраді, котру захопили безголосі виконавці, і серед „нових дегенератів” (здається, так вони самі себе назвали!) назріла потреба рекламно розкручувати чергову „зірку”, щоб у її полисках спалахували й імена зачинателів такої літератури. І вже чи не в усій рекламно-купленій пресі замиготіло, як холодний бенгальський вогонь, ім’я Любка Дереша, хоча поки що лише журналістці із „України молодої” Дарці Горовій вдалося взяти у нього перше інтерв’ю (18.03.2003 р.)... Вона повідомляє. Що в його романі (до речі, сам Дереш свій „Культ” романом не вважає) дуже часто подибується слово „страх”, нецензурна лексика, описуються наркотики та сексуальні домагання викладачів до своїх вихованців, які закінчуються вбивствами, а у фінальних сценах — взагалі щось незбагненно містичне. „Для когось це бруд, а для мене — реальність, з якою зіштовхнувся, проживши свої 18, — каже Любко Дереш. — Хіба не так спілкується молодь, до якої я себе відношу, а наркотики... просто я уважно вникав у розповіді людей, які це пережили”... Крім цього, юний автор любить творчість Стівена Кінга, зауважує „Україна молода”. Звичайно, усе це могло бути гіркими плодами моральної чи, скорше, аморальної вседозволеності, котрою в нашому суспільстві підмінено проголошені Свободу та Демократію. Але... „поза сумнівом, автор „Культу” представляє „найновішу” українську літературу, — повідомляє у листопадовому „Книжнику-Ревю” (2002 р.) Андрій Кокотюха. — В його системі цінностей, окрім Беккета, Кафки, Джойса з Прустом, Кастанеди, Кундери та „святої трійці” Берроуз-Керуак-Гінзберг, присутні, навіть задекларовані, Іздрик, Покальчук та Андрухович. Ще в тексті незримо присутні Пєлєвін та, здається, Стівен Кінг — чи не єдині представники так званих „комерційних” жанрів...” Ось яких провінційних кентаврів народжує страх бути провінційним, хуторянським, не зраджувати свої тубільні святині — зрештою, страх бути справді самим собою, тобто українцем. Проте „роман вже став культовим у вузькому колі необмежених молодих людей”, — повідомляє в цій газеті Олександр Бойченко із Чернівців і одразу робить теж багатозначний висновок: „... Втративши довіру до всіх політиків гамузом і надію на світле майбутнє, у вибиті двері „храму літератури” входить чи не єдиний здобуток „т.зв. Незалежності” — покоління, не залежне від псевдонародницького пафосу, офіційної демагогії і подвійної моралі...”
Леонід Пастушенко

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031







231 авторів
352 видань
86 текстів
2193 статей
66 ліцензій