новини : Репліка

2013-12-22

Вимагаю розширення Майдану!

Люди, які знають мене не дуже добре, не розуміють чому я «пруся» від Майдану. І не тільки від цього, що зараз, а в принципі. Оце шльопав додому Позняками і зрозумів, що можу все нарешті сформулювати і пояснити.

Насправді «Майдан» для більшості, і для мене в тому числі, це — місце здійснення мрій. Тут можна посміхатися один одному і тобі не «пришиють» варьятства. Можна щогодини співати Гімн і не чекати на грюкіт по батареях. Тут можна не жувати слів, підбираючи правильні, а просто стати і чистити дорогу чи виносити сміття, і від цього не відчувати себе менш цінним чуваком, аніж Руслана на сцені чи баба Маня в на кухні в «профспілках».

Я вважаю, що Майдан це — «добро і розуміння» у вищому прояві. І це дуже сильно відчуваєш, коли чимчикуєш районом. Там, на Майдані, коли ти когось чіпляв плечем, чи навпаки, чіпляли тебе, то звучало «вибачте». Тут, здебільшого, чуєш «от бля...». Так, це «ой бля...» без злості. Однак, це все одно не «вибачте», та ще й сказане не в очі, а в бік і крізь зуби.

Я щиро шкодую, що юрта, яку я збирав на Майдані з абсолютно не знайомими людьми, стоїть не на моїй вулиці, а в периметр барикад не потрапили мій будинок і озеро. Це згуртувало би людей. Вони б, як і на Майдані, питали би «чим допомогти?» замість «якого біса?»

Під час майдану я навчився робити прямі включення і розповідати про все зараз-на-зараз, нарешті розвіртуалізувався з купою моїх мережевих френдів і перетнувся з друзями, яких не бачив «наживо» кілька років. Це — мої особисті надбання, а у кожного, хто стояв чи стоїть поруч, купа своїх.

Майдан не можна пояснити на відстані. Здавалося би, ну кому треба пояснювати, що за собою в туалеті треба змивати, а недопалок треба кидати у певне місце? Однак у реальному, не майданівському, житті ми знаходимо тисячу відмазок, чому робимо навпаки. А тут — хєра! Тут пляшку з-під пива просто не можливо кинути «не туди». Бо вам навіть до голови не прийде купити пиво. Майдан — це місце без усілякої хєрні, що «розширює свідомість». А того, хто її таки розширює, депортують. Усе просто.

А ще, щоб зрозуміти, наскільки мої думки співпадають із думками інших, мені не треба писати у соцмережі щось на зразок: якщо цей пост набере тисячу лайків, я роздягнуся і голяка пройду містом. Я точно знаю, що таких як я, навіть більше мільйону було пліч-о-пліч принаймні двічі за останні два тижні.

Руслан Горовий, письменник, журналіст