новини : activity

2013-12-07

Ночі Майдану

Вони не схожі одна на одну. У кожної ночі свої герої. Сьогодні блокували суд і ставили юрту під головпоштамтом. Вчора — перетворили палатку на церкву і укріплювали периметр. Вночі усі виглядають загадковішими ніж вдень. Особливо, на кордоні майдану.

Тут біля завалів, все неначе у пост апокаліптичному фільмі . Охоронці гріються біля бочок, попивають чай і каву, які приносять з «профспілок» чи з польових кухонь. Час від часу, обходячи периметр, ловиш себе на думці, що за тобою невпинно слідкують десятки очей. «Чоловіче, не ховай обличчя, не лякай людей!» Коли чую це втретє, просто стягую «балаклаву» і попри вітер, далі ходжу так.

На майдані не можливо загубитися у часі. Навіть якщо би не було годинника на профспілках. Щогодини «нічний янгол Майдану», як тут називають Руслану, кличе співати гімн. І всі співають. Вже навіть інколи без своєї берегині, яка хрипить і ледь не падає з ніг, та просить приходити на майдан «бо інакше біда».

На кухнях зовсім молоденькі дівчата ріжуть, мажуть, наливають і при цьому посміхаються сонними очима. Кожне «дякую» сприймають як орден. А дякують усі. У мерії і профспілках сплять ті, хто вдень змінить нічну варту. На кухнях, біля вогнищ і на кордоні. Біля сплячих тихо, навіть попри величезну кількість "нічного" люду, що ходить у своїх справах. О п'ятий ранку оживає преса. Телевізійники виставлять камери в улюблені точки. "Ще одна ніч на майдані минула. Ми вистояли!" летить в ефір. Ще трохи і до нічного сюріалістичного "міста в місті" підтягуються "ранкові" кияни та ті, хто їздив трохи привести себе до ладу у друзів. Вони приносять з собою їжу, жовто-блакитні стрічки і світлі погляди, які поступово змінять сонні обличчя "нічників".

Я прощаюся з новими друзями до наступної ночі і пропахлий димом плюхаюся до метро.

Руслан Горовий, письменник, журналіст