Олесь Ульяненко

Книжки що вийшли у Кальварії
Сталінка

Бібліографічні відомості та примітки В.Габора, Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця ХХ століття, Львів:ЛА "Піраміда", 2002.

Олесь Ульяненко — прозаїк, поет.
Народився 8 травня 1962 р. у м. Хорол на Полтавщині. Навчався у Лубенському медучилищі, моршколі (закінчив її 1980 р.). Працював на шахті, електриком, слюсарем, монтажником, вантажником, служив у війську і катувався по лікарнях. Згодом співпрацював із часописами та телебаченням. Лауреат премії «Благовіст» (1995) та державної Малої Шевченківської премії ім. Т. Шевченка за 1997 р. (за роман «Сталінка»). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Живе у Києві.
Олесь Ульяненко — автор книг прози: «Зимова повість: Роман» (К.: Спілка письменників України, 1994), «Сталінка: Роман, оповідання» (Львів: Кальварія, 2000), «Вогненне око: Роман» (К.: Укр. письменник, 1997), багатьох оповідань та поезій, цікаві добірки якої вміщені, зокрема, на сторінках газети «Слово» (1992. — Ч.4, 15-16). Має у творчому доробку і неопублікований роман «Дофін сатани».
Його романи надруковані: «Зимова повість» — в «Українських проблемах» (1994. — Ч.1), «Сталінка» та «Вогненне око» — у «Сучасності» (відповідно: 1994. — Ч.9 та 1997. — Ч.4-5), а «Богемна рапсодія» та «Син тіні» — у «Кур'єрі Кривбасу» (відповідно: 1999. — Ч.119-121 та 2002. — Ч.146-147). Фрагменти з романів «Сталінка» були вміщені у гезаті «Слово» (1992. — Ч.22), з «Вогненного ока» (під назвою «Око») — у «Світо-виді» (1994. — Ч.4), а з «Передчуття» — в «Авжеж!» (1991. — Ч.4).
Оповідання Олеся надруковані у журналах «Україна» (1992. — Ч.31; 1995. — Ч.11-12), «Кур'єр Кривбасу» (1998. — Ч.95-96, 103; 1999. — Ч.114;2000. — Ч.128; 2001. — Ч.135), газетах «Слово» (1992. — Ч.13-22), «Киевские ведомости» (1997. — 15 июля, 2 сент.) та ін.
Його твори ввійшли до антологій: «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (1995: уривок з роману «Сталінка»), «Квіти в темній кімнаті» (1997: новела «Угода»), хрестоматійного додатка «МУЕАЛ» (Плерома. — 1998. — Ч.З: уривок з роману «Сталінка») та хрестоматії «Українське слово» (2001. — Кн.4: уривки з роману «Сталінка»)
Його проза перекладена англійською (оповідання «Наказ» (у перекладі — «Orders») опубліковане в антології «Two Lands, New Visions», 1998), вірменською (оповідання «Антисеміт» надруковане у журналі «Ґерун» («Весна») (1999. — Nr.4) та німецькою (уривки з роману «Вогненне око» вміщені в антології «Ein Rosenbrunnen», 1998) мовами.
Особливо вражаючим твором Олеся Ульяненка є роман «Сталінка», в якому письменник змальовує соціальне дно одного з київських районів — Сталінки. Його герої, кинуті на суспільне дно, живуть і гинуть лише фізично, про духовність їм взагалі нічого не відомо, вона для них фактично не існує, і, власне, цим вони й викликають до себе велике співчуття, а смерть їхня бачиться чи не єдиним порятунком і визволенням. Та серед суцільних червоно-чорних кольорів у творі яскравим сонячним промінням видаються одинокі епізоди в житті героїв, описані з неймовірним теплом і ліризмом, які ще сильніше дисонують із похмурим масивом подій.
У «Сталінці» приваблює і плетиво самої прози, шалені переходи і перепади тональності та настроїв. Олесь тут тонко відтворює нервову, порвану й галюцинаційну дійсність, і його художнє слово немовби зливається з реальним світом, стає органічною цілісністю. Це те, на мою думку, що є одним із здобутків у прозі нового покоління літераторів. Без перебільшення кажучи, проза Олеся Ульяненка — це справжня стихія. Мені вона нерідко асоціюється з велетенським потоком води, який несеться вузенькими вуличками міста, змітаючи на своєму шляху людей, різні речі, бруд та нечистоти.
Олесь постійно досліджує пекло життя та психологію смерті. Розкриттю психології смерті він присвятив цілий цикл романів — «Зимова повість» (1994), «Передчуття» (це перший великий твір письменника, який він втратив) та «Богемна рапсодія» (1999).
Новела «Молитва» вперше надрукована в часописі «Визвольний шлях» (1991. — Ч.9), відтак — в «Чумацькому шляху» (1992. — Ч.1), «Жиган» — у Кур'єрі Кривбасу» (1998. — Ч.103), «Угода» — у «Дзвоні» (1995. — Ч.9) та Кур'єрі Кривбасу» (1995. — Ч.32).
Література: Кононович Л. Убити генерала, або Окреслений кінець революції (Олесь Ульяненко. Зимова повість: Роман // Українські проблеми. — 1994. — Ч.1) // Слово і час. — 1994. — Ч.7; Бриних М. З Олесем Ульяненком на край ночі: [Інтерв'ю] // Україна. — 1994. — Ч. 19-20; Харчук Р. Світле-темне // Сучасність. — 1996. — Ч.6; МасенкоЛ.... їхнє зло прийшло перед лице моє: [Про роман Олеся Ульяненка «Сталінка»] // Кур'єр Кривбасу. — 1998. — Ч.97-98; Зборовська Н. Олесь Ульяненко — поет і містик // Кур'єр Кривбасу. — 1999. — Ч. 110; Зборовська Н. Містична безодня у прозі Олеся Ульяненка // Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. — Львів: Літопис, 1999. — С. 160-178; Бриних М. Про уродів і підарасів (те, що дохтур прописав) (Олесь Ульяненко. Сталінка. — Львів: Кальварія, 2000) // Книжник review. — 2000. — Ч.4; Гаврилів Т. Топографія сучасної української прози // Гаврилів Т. Знаки часу: Спроба прочитання. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. — С.175-184; Шевченківські лауреати 1962-2001: Енциклопедичний довідник. — К, 2001. — С.570-571 та ін.