Льонґінас Балюкявічюс

Книжки що вийшли у Кальварії
Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічюса – Дзукаса: 23.06.1948 — 06.06.1949

Автор щоденника Льонґінас Балюкявічюс-Дзукас народився 1 січня 1925 р. в Алітусі. Дзукас — партизанське псевдо Льонґінаса Балюкявічюса, взяте від назви представників одного із п’яти етнокультурних країв Литви — Дзукії, в чоловічому роді — це dzūkas (дзук), у жіночому — dzūkė (дзукиня). Центром і символічною столицею Дзукії вважається місто Алітус.
Його батько, Костас Балюкявічюс, перебуваючи під впливом патріотичних настроїв, полишив окупований поляками Вільнюський край. В Алітусі він одружився з Йоаною Петрушкявічютє — спокійної вдачі, освіченою дівчиною. В Алітусі, на вулиці Марґіса, неподалік власного будинку, Балюкявічюси відкрили меблеву майстерню, яка й стала основним джерелом доходу сім’ї. Працьовита сім’я жила заможно, мала навіть свій автомобіль, який для більшості містян у той час був недосяжною розкішшю. У 1926 р. народилася друга дитина — Костас. У 1934 р. Л.Балюкявічюс почав навчатися в Алітуській державній гімназії. Льонґінас з малих років був непосидою, дуже любив спорт, належав до футбольної команди гімназії. Йому подобались військові ігри, тож він брав активну участь у діяльності стрільців і скаутів гімназії.
У 1941 р. меблеву майстерню Балюкявічюсів, як і всі приватні підприємства в Литві, більшовики націоналізували.
Закінчивши гімназію уже в роки німецької окупації, в 1943-му Льонґінас вступив на Медичний факультет Каунаського університету. Проте начатися тут йому судилося тільки один рік. 16 лютого* 1944 р. (День відновлення Литовської Держави) генерал Повілас Плєхавічюс по радіо закликав молодь Литви вступати в Місцеве З’єднання. З німецькою окупаційною владою було домовлено, що литовські військові частини будуть боротися з совєтськими і польськими партизанами, які тероризували населення Литви, і захищатимуть свій край від Червоної армії, що наближалася. Німці пообіцяли не втручатися у діяльність Місцевого З’єднання. Студент першого курсу Л.Балюкявічюс, ведений патріотичними переконаннями, був одним з тих кільканадцяти тисяч юнаків, які одразу ж відгукнулися на цей заклик і записалися у Місцеве З’єднання. Німців така численність добровольців, що пішли у Місцеве З’єднання, налякала — адже у той же час боєздатні литовці бойкотували організовувані німцями батальйони СС. Нацисти зламали свої обіцянки і 9 травня 1944 р. наказали усім батальйонам З’єднання перейти у їхню диспозицію — стати допоміжними поліцейськими батальйонами. Коли командування Місцевого З’єднання не підкорилося цьому наказу, німцям вдалося роззброїти частину батальйонів і близько 3500 чоловіків були вивезені в Німеччину на роботи і для охорони аеродромів. Більшість бійців зі зброєю встигла втекти, вони стали переховуватись, хто де міг — у родичів, у лісах і т.п. Отож, 11 липня 1944 р., коли вже лунала канонада фронту, після скрушного прощання з батьками (через декілька тижнів батько миттєво загинув, коли випадковий осколок бомби потрапив йому в скроню), Л. Балюкявічюс вирушив у Загони захисту Батьківщини, що створювалися в Жямайтії. Пізніше він з болем згадував: «Із загонів «захисту батьківщини» нічого не вийшло. Ми всі вірили, що батьківщину можна захищати і в огидній німецькій уніформі. Але німці від комуністів мало чим відрізнялися. Нас обманули і використали…
Під озброєною охороною Л.Балюкявічюс і його товариші по зброї були вивезені в Чехословаччину для охорони німецьких аеродромів. 15 травня 1945 р. він потрапив у російський полон як рядовий німецької армії. Ще цілий рік доля кидала його по різних таборах для полонених у Чехії і Угорщині. Наприкінці літа 1946 р. він, фізично виснажений, нарешті повернувся додому з України, з вугільних шахт Донбасу. На жаль, йому, як втікачу, повертатися додому в Алітус було занадто ризиковано — совєтські органи безпеки вже не один раз допитували членів його сім’ї і цікавилися місцем перебування Льонґінаса. Деякий час він переховувався у родичів. Там він і познайомився з партизанами.
1 вересня 1946 р. Л.Балюкявічюс був прийнятий рядовим бійцем у групу ім. Залізного Вовка з’єднання «Дзуки» округу «Дайнава». Групою керував один з найвідважніших партизанських командирів Дзукії — Вацловас Воверіс-Жайбас. Він і Л.Балюкявічюс-Дзукас досить швидко стали щирими приятелями. Їхня партизанська одиниця у той час нараховувала понад 30 бійців і діяла у волостях Дауґай і Аловє Алітуського повіту.
У той час округом «Дайнава» і з’єднанням «Дзуки» командував капітан Війська Литовського Домінінкас Єчіс-Ажуоліс. Л.Балюкявічюсу-Дзукасу досить швидко довелось прийняти перше бойове хрещення. Але чим далі, тим більшою «розкішшю» стає участь у активних військових діях. Йому все частіше випадає працювати з іншою зброєю — зброєю політичної боротьби, тобто з підпільним друком. Партизанські командири помічають його літературні здібності, аналітичне мислення та почуття обов’язку. Партизанським штабам тоді найбільше бракувало інтелігентів, освічених і творчих людей. 1 лютого 1947 р. Дзукаса призначають начальником штабу групи ім. Залізного Вовка й відповідальним за друк та інформацію.
Весною 1947 р. Л. Балюкявічюс дістає сумну звістку — в Сибір депортовано матір і брата матері, який проживав разом з нею — Альфонсаса Петрушкявічюса, відомого агронома за часів Незалежності. Усе майно родини було конфісковано.
Зміни в партизанському житті Дзукаса відбулися після загибелі в серпні 1947 р. командувача округу «Дайнава» Д. Єчіса-Ажоуліса, коли Дзукас разом з іншими командирами бойових одиниць обирають новим командувачем округу А.Раманаускаса-Ванаґаса. Останній звернувся до командира групи ім. Залізного Вовка В.Вовяріса-Жайбаса, щоб той дозволив забрати Л.Балюкявічюса-Дзукаса в заново створюваний штаб округу. Л.Балюкявічюса призначають ад’ютантом командувача округу А.Раманаускаса-Ванаґаса, а невдовзі і начальником Відділу друку та пропаганди. Новий штаб відновив випуск партизанської газети округу «Дайнава» «Laisvės varpas» («Дзвін свободи»). Партизани вважали підпільний друк головною зброєю проти брехні, що її поширювала совєтська партійна преса, і проти нав’язуваної усім більшовицької ідеології.
У 1948 р. командувач округу присвоїв йому партизанське звання підофіцера.
На засіданні командирів округу 19 травня 1949 р. Дзукас був одноголосно обраний командувачем округу «Дайнава». Водночас йому було доручено тимчасово виконувати обов’язки командира з’єднання ім. Казімєрайтіса. Л.Балюкявічюс-Дзукас командування округом прийняв в особливо критичний момент. Надії дочекатися допомоги з-за кордону танули. Тільки за перші шість місяців 1949 р. в окрузі загинув 121 партизан, тобто, одна третина усіх бійців.
Дзукас енергійно взявся за відновлення порушених ланок організаційних структур округу. Він, візитуючи з’єднання, на місце загиблих командирів призначав нових, роз’яснював завдання, що постали перед організацією. Дуже важливо було зміцнювати бійців морально.
За зусилля й успіхи у зміцненні організації 24 грудня 1949 р. наказом командування РВБЛ Л.Балюкявічюс був нагороджений Хрестом боротьби за свободу II ступеня.
23 вересня 1949 р. в лісі Калєснінкай, коли ворог виявив головний штаб, у бою загинув Казімєрас Піпліс-Мажіліс, що був уповноваженим РВБЛ для зв’язків із закордоном і у травні того року з десантом повернувся в Литву. Разом з ним загинув службовик штабу Юлюс Макаравічюс-Жільвітіс. 15 грудня того ж року у Польщі, в лісі біля Шлінакєміса, у криївці загинув начальник Відділу зв’язків і розвідки штабу округу «Дайнава» Юрґіс Крікшчюнас-Рімвідас. Він перед тим за вказівкою командування округу з боєм прорвався через польський кордон (у бою загинуло шість партизанів, які його супроводжували), щоб передати інформацію представникові РВБЛ Юозасу Лукші-Скраюнасу, який перебував на Заході. 17 травня 1950 р. загинув інший чільний помічник Дзукаса — начальник Суспільної частини штабу Мікас Бабраускас-Аудрунас, Вайшвілкас. Незважаючи на великі втрати, Л.Балюкявічюс-Дзукас так доповідав Головному командуванню РВБЛ про плани партизанів Дзукії на майбутнє: «Поки є партизани, доти боротьба буде продовжуватися далі. Можливо, вона не буде такою як тепер, так само як і тепер вона не є такою, як була декілька років тому, оскільки окупація, що продовжується, само собою визначила нові форми і чини боротьби. Можливо, менше збройних ударів буде завдано ворогові, але, у будь-якому випадку, партизани живим литовським словом будуть намагатися підтримати невгасиму любов до Батьківщини і прагнення до справжньої незалежності у серцях своїх краян».
Ніч 24 червня 1950 р. стала фатальною і для командира округу «Дайнава» Л.Балюкявічюса-Дзукаса. Командування МҐБ від свого агента Казіса Каланти-Айдаса, інфільтрованого в лави партизанів, дізналося, що Дзукас, відвідуючи партизанські частини, збирається зупинитися у відомому агенту бункері в Жалямішкісі, на перетині волостей Лейпалінґіс і Мяркінє. О другій годині ночі, вбивши партизана Антанаса Кокнявічюса-Швендріса, який охороняв підступи до бункера, зрадник привів оперативну групу МГБ до бункера командування округом. Несподівано заскочені ворогом, у бункері загинули командир округу «Дайнава» Льонґінас Балюкявічюс-Дзукас, його ад’ютант Ауґустінас Бабраускас-Радвілас, Швендріс і командир загону ім. Юозапавічюса Антанас Вайльоніс-Шпокас. Партизани намагалися вирватися з бункера, але, швидко оцінивши безнадійність ситуації, прийняли останнє, фатальне рішення. Вони залишилися вірними присязі партизан Литви — живими ворогові не здалися...
Постановою командування РВБЛ від 4 грудня 1950 р. заслуги командувача округом «Дайнава» Л.Балюкявічюса-Дзукаса були посмертно оцінені найвищою партизанською нагородою — Хрестом боротьби за свободу I ступеня (з шаблями).
19 травня 1998 р. декретом Президента Литовської Республіки йому було присвоєно звання полковника. Також він посмертно був нагороджений орденом «Хрест Погоні» першого ступеня.
На місці загибелі Л. Балюкявічюса-Дзукаса у 2000 р. встановлено пам’ятний знак.